пʼятниця, 1 червня 2018 р.

Обговорення нового закону про середню освіту

ОБЕРЕЖНО: ЗАКОН!

Закон України «Про освіту», незважаючи на низку слабких місць, підтримали найпередовіші школи і освітяни, завдяки трьом принципам, закладеним в його основу: людиноцентризму, автономії школи і академічної свободи вчителя. Їх реалізація через норми Закону «Про повну загальну середню освіту» дійсно були б основними інструментами перетворення середньої освіти в гуманістичну і передову. Проект «Нова українська школа» став надихаючим для найкращих вчителів і керівників шкіл. Але, той проект Закону, який запропоновано громадськості для обговорення, зводить нанівець всі надії.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА.
Закон подано для обговорення на один місяць. І цей місяць ТРАВЕНЬ. Найгарячішій місяць у школах: підсумки навчального року, ЗНО, зарахування першокласників до школи. Школам було не до ЧИТАННЯ і ОБГОВОРЕННЯ проекту Закону.
Закон відверто політичного характеру. Цим Законом школи перетворяться на інструмент маніпулювання суспільством політиками, будь-якими. Сьогодні вони одні, завтра будуть інші, але всі матимуть можливість використовувати школу в своїх політичних інтересах. Завдяки статтям Закону про освітню програму , про керівника навчального закладу, мову освітнього процесу і управління ЗЗСО.
ПРО УПРАВЛІННЯ ЗЗСО.
Законом створюється система нібито незалежного оцінювання якості освіти. Вона вибудовується не мережево, а вертикально, аналогічно нинішній системі управління, прив’язаній до владної вертикалі, де буде постійно «перетікання» кадрів з державної політичної структури в структуру ЗНО якості освіти. Положення рамкового Закону про зовнішній аудит раз на 10 років доповнюється положенням про те, що може бути позачергово, за необхідності. Як тільки влада хоче позбутися нелюбого їм керівника, засилаємо позачергово аудит. Далі – по перевіреному десятиліттями сценарію. А положення про те, що структури оцінювання якості освіти перевіряють також створення УМОВ для забезпечення якості, не називаючи ці УМОВИ, дають можливість віднести до цих умов і якість ремонту, і пожежну безпеку, і якість харчування, і все, що завгодно. Якщо вже у творців Закону не вистачило мужності запропонувати кардинальну зміну системи управління освітою, створеною в 30-ті роки минулого століття, то можна було б змінити її функції, перетворивши управління освітою в ресурсні центри забезпечення якості освіти. У межах свого освітнього округу, вони мали б ЗДІЙСНЮВАТИ ремонт шкільних приміщень, оснащення засобами безпеки (охоронної, пожежної, епідеміологічної), якісне харчування, медичний контроль, забезпечення підручниками і технічними засобами навчання. А керівник навчального закладу має нести відповідальність за ефективне використання цих умов і дотримання заходів безпеки (охоронної, пожежної, епідеміологічної).
ПРО КЕРВІНИКА ЗЗСО.
Керівник ЗЗСО обирається на посаду за конкурсом. Це єдине положення цієї статті, яке можна вважати прогресивним. Всі інші – це підготовка грунту для корупції на місцях. Брати участь у конкурсі можна отримавши педагогічну освіту рівня магістра, і маючи ТРИ РОКИ педагогічного або науково- педагогічного стажу. Тобто, попрацювавши після вишу асистентом на кафедрі, або консультантом в якому-небудь педагогічному проекті, не маючи ніякого уявлення про шкільний процес, про роботу вчителя, можна очолити школу. Конкурсні комісії створюються місцевою владою. Педагогічний колектив, батьки учнів у конкурсному відборі мають право ВИКЛЮЧНО ДОРАДЧОГО ГОЛОСУ. Керівник обирається на 6 років. Можливе переобрання ще на один термін. За цей час можна провести позачерговий аудит і все що потрібно владі. А відповідає керівник за якість навчального процесу, за кадри, за ресурсне забезпечення навчального процесу, охорону, пожежну безпеку, харчування. ПІДКРЕСЛЮЮ: не за виконання правил пожежної безпеки, наприклад, а за її забезпечення. Приходять з перевіркою пожежники, і не директор їм жаліється, що ресурсний центр не замінив дах, відповідно до його заявки, а директору роблять припис за не замінені двері, застарілі вогнегасники і т.ін., і нікого не цікавить, якими засобами він має все це забезпечити.
ОСВІТНІ ПРОГРАМИ.
Міністерством затверджується ТИПОВА ОСВІТНЯ ПРОГРАМА. Через яку, власне, реалізується державний стандарт. МОДЕЛЬНА навчальна програма - «це навчальна програма предмету, що рекомендована у порядку, визначеному законодавством, центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки до використання закладами освіти». НАВЧАЛЬНА програма – це документ, в якому окреслюється коло компетентностей, якими має оволодіти учень з навчального предмету, ПЕРЕЛІК ТА ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИВЧЕННЯ ТЕМ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ, РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО КІЛЬКОСТІ ГОДИН НА КОЖНУ ТЕМУ. Вам вдалось знайти щось НОВЕ? Мені не вдалось. А що ж з освітньою програмою навчального закладу, через яку і мав би реалізуватись принцип автономності школи? Школа може працювати за своєю програмою, не проходячи процедуру затвердження, якщо у ній буде СВОГО ПІДХОДУ не більше 15% від загальної кількості годин. Після цього принцип АВТОНОМНОСТІ ШКОЛИ можна винести з Закону «Про освіту» на сусідній паркан, і там писати багато разів.
МОВА ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ.
Це могла б бути найпростіша, найчіткіша і НАЙДІЄВІША стаття Закону, якби вона не була політичною. Державна мова – українська. Для системи освіти завдання полягає в тому, щоб всі випускники ЗЗСО володіли державною мовою. Для цього всі випускники здають ЗНО з української мови. Встановлюється мінімальний бал, щоб його могли отримати і ті, у кого рідна мова інша, і вони не мають наміру продовжувати навчання. Якщо 20 і більше відсотків випускників школи не набирають мінімальний бал, школа позбавляється ліцензії на освітні послуги. Крім приватних шкіл, які, як вказано в Законі, «мають право вільного вибору мови освітнього процесу». А кожна школа сама вирішить, як їй отримати необхідний результат. Очевидно, що вивчати українську мову в Тернопільській, Харківській областях, в Одесі чи Києві можна по різному. А дикий винахід творців Закону, який ділить національні меншини на різні «сорти», думаю здивують не тільки Європу. Співвідношення у відсотках на вивчення предметів державною, рідною мовою, корінних народів, нац. меншин, які розмовляють ОФІЦІЙНИМИ мовами Євросоюзу, інших національних меншин – це справжня дикість. Затвердивши таку норму Закону, можна не тільки принцип автономності школи, а й принцип людиноцентризму винести на паркан. Єдине положення Закону, яке можна прив’язати до принципу автономності, це те, що школа сама встановлює структуру навчального року, звісно виходячи точно з об’єму визначених Законом годин.
Багато чого ще є «цікавого» в проекті Закону. Читайте уважно. Коли дочитуєш Закон до кінця виникає питання: ті, хто його писали, дуже далекі від реальності нинішньої школи, чи це зумисно підкладена «бомба уповільненої дії» під українське суспільство? Найсумніше те, що нинішня Верховна Рада може й таке прийняти.




Після системи "розвивального навчання" учень не вміє вчити напамять та зубрити. Шукає логічні зв'язки із життєво необхідними компетенціями. У 5 кл не розуміє життєвої необхідності вивчення напам'ять. Каже: що мені потрібно - запамятаю автоматично, перекажу близько до тексту, перетворю визначення так, що мені все стане зрозумілим і я поясню без запинки. Твір - напишу... Аналіз - зроблю. Не розумію навіщо вчити напамять укр. вірші, англійські тексти, визначення. Що робити???: оцінка з укр. літератури не виставлена. Правда, розробив власну методику заучування напамять- прикривання частини тексту карткою.

ПодобаєтьсяПоказати більше реакцій
Коментувати
Коментарі
Ірина Кшищак А чому оцінка не виставлена?
Керувати

Nina Vasilisovna Не здав жодного вірша. У 1 сем не вчили нічого на память, а у 2му дізналась лиш у травні, що треба здати! 5 віршів чотири тексти.... Дитина має неврологію і йому не можна переносити стреси. Був силльний печінковий приступ. Вивчення напамять новий, запі...Побачити більше
Керувати

Oksana Yablonska-Sevama Я теж до школи пішла у 5 і досі не розумію для чого вчити на пам'ять нецікаві тексти. Але вони розвивають пам'ять і лексикон. І з часом дитина матиме ще кращу пам'ять, а може й сам щось писатиме. Треба бавитися з ним у відгадування текстів, типу лото, так цікавіше вчити.
Керувати

Оксана Теслюк А як це дитина за 4 роки жодного вірша не вивчила?
Керувати

Оксана Теслюк Яка причина, що в початкових класах не вивчав нічого напам'ять?
Керувати

Nina Vasilisovna Система розвивального навчання Ельконіна Давидової не знаю, але ніхто з дітей не вчив, але в усьому розбираються без проблем. Просто цей учень пішов в ін.школу, гімназію, в матем. клас. І ніхто не може з кимось порівняти його, бо лиш він навчався за цією системою.
Керувати

Олександр Литвиненко А що він робитиме в старших класах на уроках математики і фізики? Щоразу, коли йому буде потрібна якась формула шукатиме "логічні зв'язки з життєво необхідними компетенціями" і виводитиме потрібні формули наново?
Керувати

Tatyana Vovk Виведе формулу. В математиці чи фізиці це легко. Пару раз виведе сам та й запам'ятає. Я завжди кажу, що формули це не вірші. Їх вчити набагато легше
Керувати

Nina Vasilisovna У вчителя проблема... Знаю, в нім школах спеціально напамять не заучують.
Керувати

Сергій Вінницький Початкова база має бути закладена у дитину - це память про інструкції поведінки під час проблемних ситуацій, а на цій основі розвивати критичне мислення та інші парадигми знаходження рішень
Керувати

Nina Vasilisovna Ось це і працює бездоганно...
Керувати

Nina Vasilisovna Рік тому, при нападі зграї собак на території школи дитина 10 хвилин оборонялась сама- ніхто не надав допомоги: згадав в моменті все, що на ОБЖ було. Виконав, та собаки нападали далі. Почав запинатися. Пам'ять бездоганна. Критичне мислення також. Стрес, напевно, вніс такі корективи, плюс фізична вада і... практицизм. А вчителі англ. мови та укр. літератури бояться відійти від традиції. Дитина переносить новий стрес. Питання: учіння напамять настільки життєво необхідна компетенція? Що можна відбити бажання вчитися, читати здібним учням, що опинились в складній ситуації і мають серйозні проблеми зі здоровям?
Керувати

Сергій Вінницький Навчіть дитину використовувати зовнішні носії персональної памяті.
Керувати

Nataliy Kirpota Androsova Можна провести експеримент, наскільки тривалими будуть знання після їх вивчення. Розвиток різних видів пам'яті, то теж розвивальні навчання. Перевірте особливості сприймання : кінестетик, візуалізацію чи аудіал. Потім вже згідно провідного органу сприймання й вчіть вірші ( слухаючи аудіозаписи й відбиваючи ритм /мелодію; малюючи мультики по змісту; ліплячи з пластиліну, глини фігури персонажів чи викладаючи фрукти, овочі тощо й сиакуючи запахи, смаки й прив'язують до тих емоцій, про які йдеться). 
Важливо зацікавити новим видом діяльності, а не наполягати й приймати лише його один вірний спосіб навчання.

Керувати

Tatyana Vovk В мене був однокласник , який ніколи не вчив вірші напам'ять. А це було за радянських часів. Нам казав: "у меня память не квадратная стихи учить", але ми знали, що мама приходила до школи, розмовляла з вчителями, й вчителі його не турбували. Думаю, що була якась довідка від невропатолога. Вчився не дуже добре, але математику розумів, інколи помилки у відмінників знаходив на контрольних (при списуванні). У 90-х мав свій бізнес. 
Я Вас дуже розумію. Треба домовлятися з вчителями.
Керувати

Сергій Вінницький Страх і шок перед проблемою гальмує розвиток, мислення, інтелект, а освітній ресурс, тобто память дитини спрацює на успіх, і спрацює на 100%! Приниження і залежність теж гальмує свободу, волю, комунікацію - проте саме освіта і культура дає право на гідність і незалежність. Пошук власного напряму роботи, координації зусиль на успіх у співпраці.
Керувати

Nina Vasilisovna Олександру Литвиненко. Фізику, електротехніку опанував за 2 міс- ходив на гурток радіоелектроніки. Вільно володіє термвнологвєю, формули знає і напряму застосовує при складанні схем і розрахунків. Дитина не вміє заучувати- зрозумів суть... І пішло. Поїхало. Розяснить, розжує, доведе, складе схему і пряснить. Память прекрасна. Не розуміє потреби у віршах. А иексти наукові сприймає без проблем.
Керувати

Сергій Вінницький На основі якої освітньої парадигми ви отримали такий феномен? На основі специфіки нейронної мережі в мозку людини. Людина вміє фільтрувати і сортувати свій досвід і знаходити його застосування, дякуючи оперативній памяті, дякуючи довготривалій памяті, завдяки базі даних.
Керувати




Філіпова Н. Ю.,
вчитель хімії Комунального закладу
"Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 19 Вінницької міської ради",
студентка 1 курсу групи ПУАм-17(2)
Комунального вищого навчального закладу «Вінницька академія неперервної освіти»
ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ
Анотація: У статті проаналізовано особливості функціонування державно- громадського управління освітою в Україні. Подано характеристику та принципи державно-громадського управління освітою, визначено напрямки її реалізації.
Ключові слова: державно-громадське управління, принципи державно-громадського управління, освітня політика, освітні інновації.
Трансформаційні процеси, які відбуваються в суспільно-політичній, економічній, духовній, освітній сферах України, передбачають розширення повноважень та впливу інститутів громадянського суспільства. Одним із способів самоврядування суспільства та контролю за діяльністю влади у освітній сфері є державно-громадське управління. Вказаний тип управління не є новим, але нині він є пріоритетним напрямом наукових пошуків і практики, стало декларованою законодавчо–правовою нормою (Закон України «Про освіту», прийнятий 5 вересня 2017 р. регламентує особливості державно-громадського управління), що детермінує прискорений розвиток демократичного режиму і децентралізації політики у освітньому середовищі.
Національна доктрина розвитку освіти України передбачає, що сучасна система управління освітою повинна розвиватися як державно-громадська, має враховувати регіональні особливості, тенденції до автономії навчальних закладів, конкурентоспроможність їх освітніх послуг. У ній передбачається здійснення державного управління у сфері освіти із врахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюються повноваження, структура і стиль співпраці центрального та регіонального рівнів управління освітою [1].
Питання державно-громадського управління досліджували В.Бочкарьов, А.Гошко, В.Грабовський, Г.Єльникова, О.Зайченко, М.Комарницький, В. Князев, Т.Шамова та ін. Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність значної кількості праць вітчизняних і зарубіжних науковців, які досліджували державну політику у сфері освіти. Проте,
231
питання управління освітою на державно-громадських засадах є малодослідженими і потребують уваги науковців.
Об’єктом дослідження є освітнє середовище в Україні, предметом – державно-громадське управління у сфері освіти.
Завдання статті:визначення змісту, аналіз складових, напрямків та функцій державно-громадського управління освітою в інтересах особистості, суспільства та держави. Державно-громадське управління у сфері освіти - це взаємодія органів державної влади, органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднаннями, іншими інститутами громадянського суспільства з метою прийняття ефективних управлінських рішень та задоволення суспільних інтересів у сфері освіти. Закон України «Про освіту» визначає суб’єктів громадянського суспільства у сфері освіти. Зокрема, для забезпечення державно-громадського управління у сфері освіти можуть утворюватися репрезентативні громадські об’єднання та інші інститути громадянського суспільства, що представляють, у тому числі: 1) педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників; 2) здобувачів освіти; 3) батьків; 4) заклади освіти; 5) роботодавців; 6) об’єднання зазначених категорій осіб. Державно-громадське управління у сфері освіти здійснюються на принципах: 1) пріоритету прав і свобод людини і громадянина; 2) верховенства права; 3) взаємної поваги та партнерства; 4) репрезентативності органів громадського самоврядування, громадських об’єднань та інших інститутів громадянського суспільства і правоможності їх представників; 5) обов’язковості розгляду пропозицій сторін; 6) пріоритету узгоджувальних процедур; 7) прозорості, відкритості та гласності; 8) обов’язковості дотримання досягнутих домовленостей; 9) взаємної відповідальності сторін [2; Ст.70].
232
Аналізуючи зміст державно-громадського управління освітою, Л.Гаєвська виділяє переваги й недоліки державної та громадської складових. До переваг державної складової дослідниця відносить ідеологічну й ресурсну базу та практику адміністративного управління, що забезпечує максимальну ефективність функціонування освітньої сфери; до недоліків - авторитаризм управлінської позиції; бюрократизм у прийнятті і виконанні рішень; ставку на адміністративний режим і тиск на інститути громадянського суспільства, намагання обмежити їх роль і зменшити значення; тенденції до розростання структури управління; використання державного ресурсу в процесі визначення й реалізації освітньої політики; дотримання владної ієрархії; неприйняття позиції меншості. До переваг громадської складової належать: незалежність дій органів самоврядування в спільному управлінні; широка соціальна основа участі громадськості в співуправлінні і діяльності закладів освіти; практика відкритих і публічних обговорень і ухвалення рішень; заохочення ініціативи; врахування думки меншості. Недоліками громадської складової є: потенційна нестача ресурсів і можливостей фінансування проектів розвитку; недостатній рівень компетентності учасників [3; С.8-9].
Найважливішим завданням державно-громадського управління у сфері освіти є забезпечення співпраці структур державного управління з органами громадського самоврядування, встановлення системи стримувань та противаг між державним регулюванням та процесами самоорганізації. Крім того, завданнями такого управління є реалізація законодавчо визначених прав педагогів, учнів (здобувачів освіти) та їх батьків на участь в управлінні навчальним закладом; демократизація державного управління освітою; задоволення потреб та інтересів учасників освітнього процесу; розвиток механізмів розв'язання суперечностей і конфліктів [4].
Важливу роль у розумінні сутності феномену державно-громадського управління освітою, на погляд Л.Гаєвської, відіграють такі його принципи:
• незалежності й паритетності органів державного і громадського управління освітою;
• комплексного використання економічних та інших ресурсів держави й суспільства;
• цільової спрямованості діяльності суб'єктів державно-громадського управління освітою на реалізацію потреб та інтересів учасників освітнього процесу;
• правової обґрунтованості домагань учасників освітньої діяльності на участь у державно-громадському управлінні загальною середньою освітою як
233
на рівні загальноосвітнього закладу, так і на місцевому, регіональному та центральному рівнях;
• відкритості й гласності, згідно з яким діяльність суб'єктів державно-громадського управління освітою відкрита для всіх учасників освітнього процесу і забезпечується одержанням інформації;
• свободи й самодіяльності, що означає можливість кожного суб'єкта державно-громадського управління освітою вільно обирати методи й засоби здійснення управлінської діяльності та виявляти при цьому активність і самодіяльність;
• узгодженого розподілу повноважень і сфер відповідальності між державними й громадськими органами управління освітою на кожному її рівні й етапі функціонування і розвитку;
• надання повноважень органам управління освітою в державній вертикалі згори донизу, у громадській навпаки - знизу вгору;
• цивілізованого розв'язання конфліктів і суперечностей між державними і громадськими органами управління на кожному рівні управління шляхом застосування загальноприйнятих узгоджувальних механізмів і процедур [5; С.17].
Г.Єльникова, досліджуючи питання державно-громадського управління, формулює типи співпраці (супровід) між державою та інститутами громадянського суспільства.
Перша модель структурно-громадського супроводу передбачає, що субординаційна вертикаль управління освітою на кожному щаблі супроводжується відповідною громадською структурою.
Основним завданням громадських структур за умов такої моделі -незалежна експертиза стану справ в освіті та діалог з владними структурами для встановлення балансу інтересів громадськості й органів управління освітою. Громадські структури діють поруч з державними структурами управління - вони налагоджують зв’язки всередині кожного управлінського рівня та між щаблями управління. Результатом, на думку дослідниці, має бути встановлення рівноваги між вимогами держави й запитами громадян.
Другою є модель інформаційно-громадського супроводу, в якійпоєднуються зусилля державних структур управління освітою з громадськими структурами щодо організації зустрічних потоків інформації. Згори вниз просувається детермінаційна інформація (нормативно-правова та суспільно-ціннісна). Знизу догори – претензійна (реакція виконавців, громадськості на детермінаційну інформацію). На кожному щаблі управління
234
створюється адаптаційний структурний підрозділ, основним призначенням якого є узгодження зустрічних потоків інформації та визначення вектору переваг. Оброблена інформація передається до органу, який приймає рішення. Процес узгодження інформації адаптує управлінське рішення до зовнішніх і внутрішніх умов шляхом балансу інтересів всіх учасників освітнього процесу.
Третя модель субординаційно-проміжного партнерства передбачає підвищення мобільності субординаційних відносин по всій вертикалі. Це відбувається тому, що для виконання завдань залучається громадськість, і відносини тимчасово перетворюються в партнерські, поширюючи горизонтальні зв’язки. Після досягнення кожної часткової мети тимчасова команда розпускається, і знову поновлюється субординаційна вертикаль. Основне призначення такої моделі – створення механізму субординаційно-партнерських відносин для взаємоадаптації різноспрямованих активностей відповідно до загального вектору переваг [6; С.10-11].
Важливою характеристикою державно-громадського управління є рівні участі в ньому інститутів громадянського суспільства. Дослідниця І.Довбиш виділяє наступні рівні: перший рівень - участь в управлінні через раду школи, яка приймає управлінські рішення відповідно до повноважень, визначених статутом школи (колективним договором); другий рівень - участь через діяльність колегіального органу управління школою (педрада) та органів громадського і учнівського самоврядування - батьківський комітет, піклувальна рада, учнівський комітет (парламент); третій рівень - індивідуальна участь через партисипативні структури тимчасового характеру (ініціативні групи, комісії, ради, конференції, збори) [7; С.69-75].
Крім рівнів важливою характеристикою державно-громадського управління у сфері освіти є напрямки його функціонування. Перший напрям - забезпечує функціонування освітнього середовища: участь у розробці, прийнятті та реалізації нормативної бази; взаємодія держави і громадських інститутів; залучення до сфери освіти юридичних та фізичних осіб. Другий напрям це розвиток системи освіти; розробка та реалізація програм і проектів, спрямованих на її модернізацію; вдосконалення змісту, форм і методів освітньої діяльності; підготовка, прийняття і введення в дію нормативних документів.
Таким чином, необхідність впровадження державно-громадського управління освітою визначається змінами в усіх сферах державної політики України, що передбачає реалізацію нової освітньої політики, спрямованої на
235
побудову демократичної, правової держави та задоволення освітніх потреб населення. Перспективи подальших досліджень у даній сфері передбачають вивчення досвіду зарубіжних держав у питанні взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства в освітній сфері: імплементація ефективних норм в управління освітньою сферою України.
Список використаної літератури
1. Національна доктрина розвитку освіти : Указ Президента України від 17 квіт. 2002 р. № 347/2002 // Нормативно-правові акти про організацію освіти у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації. Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/347/2002.
2. Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 38-39, ст.380. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.
3. Гаєвська Л. Розвиток державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні (друга половина XIX початок XX ст.) : автореф. дис. ... д-ра наук з держ. упр. : спец. 25.00.01 /Л.Гаєвська. - К., 2010. - 36 с.
4. Зайченко О. Державно-громадське управління в системі освіти району [Електронний ресурс] /О.Зайченко // Теорія та методика управління освітою. - 2009. - № 2. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ttmuo/2009_2/09saiesr.pdf
5. Марущенко О. Становлення інноваційної освіти в Україні : автореф. дис. ... канд. соціол. наук : 22.00.04 /О.Марущенко О. - Х., 2004. - 20 с.
6. Єльникова Г. Теоретичні підходи до моделювання державно-громадського управління /Г.Єльникова // Директор школи. – 2003. – № 40. – С. 10-11.
7. Довбиш І. Модель державно-громадського управління ЗНЗ /І.Довбиш // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2006. – № 1. – С. 69-75.

Немає коментарів:

Дописати коментар