Наука в Україні (1991-2018)
У незалежній Україні наукові дослідження ведуть державні та приватні організації. Державний сектор науки представлений Національною академією наук (НАН) України, галузевими академіями наук, науково-дослідними підрозділами університетів, дослідними організаціями підпорядкованими окремим міністерствам. На фоні відносно стабільної уваги держави до розвитку таких прикладних галузей, як аеро-космічні технології, прикладна математика, енергетика, університетська базова наука і освіта залишилися на низькому рівні, страждаючи від недоліків радянської системи.
Тим не менш,
станом на червень 2016 Україна зберігає потужний інтелектуальний потенціал,
який здатний до генерації наукових ідей світового рівня, має сильні наукові
школи з математики, інформатики, фізики, хімії, медицини, ядерної фізики, радіоелектроніки,
біотехнології, розробки нових матеріалів, інформаційних технологій, засобів
зв'язку та телекомунікацій. Україна входить до вісімки країн світу, які
спроможні забезпечити повний цикл проектування та виробництва авіакосмічної
техніки, до п'ятірки країн світу з повним циклом виробництва танків та до
десятки найбільших суднобудівних країн світу. В Україні розвинуті також інші
високотехнологічні галузі промисловості, зокрема виробництво важкого
машинобудування, енергетичного устаткування, приладобудування.
Величина
витрат на дослідження і розробки в Україні та обраних країнах світу, на душу
населення в ПКС національних валют, дол. США 2015 року
Серед чинників, які
гальмують розвиток науки та педагогічних систем основними є:
·
Незадовільний
рівень фінансування науковців-педагогів.
·
Низький
попит в освіті на
результати наукових досліджень в галузі
педагогіці.
·
Відсутність
належної матеріально-технічної бази наукової діяльності педагогів.
·
Великий
обсяг навчально-педагогічного навантаження викладачів навчальних закладів, яке
практично не залишає часу на наукову роботу.
·
Недосконалість
нормативно-правових та організаційних чинників її функціонування.
·
Відсутність
загальновизнаних критеріїв оцінки результатів діяльності наукових
співробітників.
На думку міністра
освіти й науки Івана Вакарчука, в Україні виникла ціла низка нових вищих
навчальних закладів (у 2008 році їх кількість перевищила 900), однак сумарна
результативність їх наукової діяльності суттєво знизилася.
Наразі
українська наука знаходиться у депресивному стані, існуючи значною мірою на тій
базі і в тій залишковій конфігурації, які перейшли від радянських часів. Незважаючи
на задекларований європейський напрямок розвитку і офіційне нібито визнання
дипломів міжнародного зразку, в Україні досі не визнаються іноземні дипломи,
навіть таких відомих установ як Оксфорд чи Сорбонна, а фахівці із міжнародним
досвідом змушені проходити принизливу процедуру нострифікації. Натомість у
науковій сфері утворився особливий прошарок членів державних академій (таких як
академіки НАНУ), які мають привілейований
статус за такі поняття, як «видатний внесок» і «визначні здобутки» в науці
(обидва поняття не мають а ні критеріїв, а не чіткої процедури їх визначення). Попри численні заклики реформувати структуру науки в
державі, таких реформ майже не відбувається. Низка провідних науковців
заперечує необхідність суттєвих структурних змін. Так, у 2015 році академік НАНУ Вадим Локтєв написав відкритого листа президенту України Петру
Порошенкові, у якому аргументував
актуальність наявної в Україні структури наукових інституцій. Також оглядачі
ставлять під сумнів здатність і бажання органів влади до проведення реформ у
науковій галузі.
На період 2014 року кількість наукових робіт
українських науковців у порівнянні із 1992 роком, зросла лише на 20 %.
Якщо у 1992 році здобутки українців випереджували усі країни пост-радянського
простору, крім Польщі. Тепер продуктивність роботи українських науковців у
п'ять разів нижча, ніж в Ірані чи
Туреччині, і майже вдвічі менше, ніж у Румунії. Порівняння із країнами «Великої сімки» взагалі
неможливе, оскільки Україна відстає від них у 20 і більше разів, а від
США — майже в 100 разів.
Протягом всіх років
незалежності кількість науковців та наукових установ в Україні зменшувалась.
головними причинами чого були економічна криза й недостатнє фінансування.
Протягом 1991—2014 рр. кількість працівників наукових установ в Україні
зменшилась у 4,1 рази, а кількість безпосередньо зайнятих науковою діяльністю
дослідників — у 4,5 рази. В останні роки тенденції погіршились, зокрема протягом
2015 року в Україні закрилося 90 наукових установ. Фінансування науки в
Україні, з урахуванням інфляції, після обвалу в першій половині 90-х практично
не зростали. Частка ВВП,
яку витрачали на підтримку науки майже невпинно зменшувалася. В 2015 році
бюджетні видатки на наукові дослідження зменшилися до безпрецедентно низького
показника — 0,248 % ВВП, в бюджеті на 2016 рік було закладено ще
менше. В той же час в решті країн, протягом цих десятиліть, видатки на науку
майже постійно зростали.
Протягом усіх років
незалежності спостерігався відтік науковців з України. Найбільше країну
покидають спеціалісти із біологічних, фізико-математичних і медичних наук, переважно віком 30-40 років. За версією деяких
аналітиків, найближчими десятиліттями Україна не має жодних шансів навіть
повернути собі те місце, яке вона посідала у світовій науковій спільноті 20
років тому.
26 листопада 2015
Верховна Рада Україні прийняла новий «Закон про наукову і науково-технічну
діяльність». Згідно із законом при Кабінеті Міністрів України створюється
Національна рада України з питань розвитку науки і технологій. Мета створення
ради — забезпечення ефективної взаємодії представників наукової
громадськості, органів виконавчої влади та реального сектору економіки у
формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері наукової і
науково-технічної діяльності. Члени цієї ради будуть представляти усі галузі
світової науки і їх діяльність буде спрямована в першу чергу на переатестацію
інститутів НАН України. Згідно із законом Україна позбавляється радянського
ступеню кандидат наук, заміщуючи його прийнятим в усьому світі PhD.
Попри те, що в новому
законі залишилась норма, згідно з якою держава має виділяти на науку не менше
1,7 % ВВП, реально закладені видатки державного бюджету складали лише
0,16 % очікуваного ВВП. При цьому, зменшуючи видатки на науку, уряд
вимагав збільшення рівня заробітної плати, що змушувало наукові установи
скорочувати робочі дні та звільняти науковців, щоб вкластися у постанови уряду.
5 квітня 2017 року при Кабінетові Міністрів України з
метою забезпечення ефективної взаємодії представників наукової громадськості,
органів виконавчої влади та реального сектору економіки у формуванні та
реалізації єдиної державної політики у сфері наукової і науково-технічної
діяльності було створено Національну раду України з питань
розвитку науки і технологій.
Організація науки в Україні
Згідно із
«Законом України про наукову і науково-технічну діяльність» організацією науки
в Україні займається Національна рада
України з питань розвитку науки і технологій при Кабінеті Міністрів України.
Державна система
організації і управління науковими дослідженнями в Україні дає можливість
концентрувати та орієнтувати науку на виконання найбільш важливих завдань.
Управління науковою діяльністю будується за територіально-галузевим принципом.
Сьогодні науково-дослідну роботу ведуть:
·
науково-виробничі,
науково-дослідні, проектні установи, системи галузевих академії;
·
науково-дослідні,
проектні установи і центри міністерств і відомств;
·
науково-дослідні
установи і кафедри вищих навчальних закладів;
·
науково-виробничі,
проектні установи і центри при промислових підприємствах, об'єднаннях;
Вищим державним
науковим центром є Національна
академія наук України. Вона очолює і
координує разом з Державним агентством з питань науки, інновацій та
інформатизації України фундаментальні і прикладні дослідження в різних галузях
науки. НАН є державною науковою установою, яка об'єднує всі напрями науки та
підтримує міжнародні зв'язки з науковими центрами інших країн. НАН України має в своєму складі відділення з відповідних галузей
науки, зокрема, математики, інформатики, механіки, фізики і астрономії; наук про
землю; хімії, загальної
біології, економіки, історії, філософії, літератури, мови та
мистецтва тощо.
До складу НАН входять
наукові інститути з відповідних галузей, є територіальні відділення (Донецьке,
Західне, Південне та ін.) і територіальні філіали.
У плані наукометрія
українська наука займає посередні позиції, але в окремих галузях має
непересічні успіхи.
Наукові
установи України
Галерея наукових установ
України
Стан розвитку науки
та техніки в 90-х роках
Складним
залишається становище української науки. У доперебудовні часи відомчі інтереси,
бюрократизація дещо загальмували науковий прогрес. У 80-х роках згубно впливало
на стан науки захоплення багатьох наукових закладів лише прикладними
дослідженнями. І все ж українська наука, крім гуманітарних її галузей,
розвивалася загалом динамічно, на рівні світових досягнень. Серед наукових
закладів України провідним центром і в роки незалежності залишилася Академія
наук, яка в 1994 р. була проголошена національною (НАН України). Однак і тут
відчувалася недооцінка фундаментальних досліджень. До того ж понад 90% нових
технологічних розробок не впроваджувалися у виробництво.
У науковій сфері в
цілому по Україні великі труднощі створюють низький рівень її фінансування, криза
виробництва і мізерний попит підприємств на наукові розробки. Це спричинило
недостатнє матеріально-технічне і кадрове забезпечення наукових закладів, в які
майже не надходять сучасні прилади та обчислювальна техніка. Окремі інститути
втратили 50-60% своїх працівників, які виїхали за кордон або перейшли в інші
сфери діяльності. Вже в 1994 р. було відомо, що в західні країни з України
виїхало до 30
тис. учених, переважно з природничих та прикладних наук. Внаслідок падіння
престижу наукової праці спостерігається зниження професіоналізму вчених,
небажання молоді вступати до аспірантури і відсутність там конкурсу. Такий стан
не дає надії на швидкий вихід України з кризи, хоча немало вчених працюють у
цьому напрямку.
В середині 90-х років
поступово змінюється ставлення до фундаментальних досліджень в інститутах НАН
України, розвиваються її зв´язки з деякими закордонними науковими установами. У
1996-1997 pp., після створення в структурі уряду України спеціального
міністерства в справах науки на чолі з академіком В.Семиноженком, діяльність
багатьох наукових закладів активізується. Динамічніше розвиваються гуманітарні
науки, створюються нові інститути, нові напрями досліджень. Зокрема, засновано
інститут української мови, інститут сходознавства імені А. Кримського, інститут
світової економіки і міжнародних відносин, інститут соціологічних досліджень та
ін., переважно в складі НАН. У 2001-2003 pp. відбувається певне зростання
фінансування наукових досліджень, нових розробок в космічній галузі та
ін.Розгорнута робота щодо написання фундаментальних праць з історії України,
історії української культури, зміцнюються зв´язки наукових закладів
гуманітарного напряму з діаспорою, яка частково повернулася на історичну
батьківщину і включилася в державне та культурне будівництво (В. Гаврилишин, Б.
Кравченко, Й. Пріцак, Т. Гунчакта ін.). Активізувалася робота наукових
інститутів під керівництвом академіків І. Кураса та В. Смолія.По-новому
запрацювала Всеукраїнська атестаційна комісія (ВАК) України, створена
національна система атестації наукових кадрів. Отже, з´явилися перші ознаки
виходу української науки з глибокої кризи.
Науково-технічний потенціал України, його сучасний
стан та особливості
Науковий потенціал України базується на розгалуженій
мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі
Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки
тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів і кандидатів наук. У деяких
напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у
кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці.
Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки
високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки
суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і
нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої
кваліфікації за кордон.
Наука - важливий фактор визнання за Україною гідного
місця серед передових країн світу на рубежі тисячоліть. Її потенціал станом на
початок 2000 р. становлять 1506 наукових установ та організацій. З них в
академічному секторі науки їх налічується 289, вузівському - 160, галузевому -
964, заводському - 93. Безпосередньо дослідницькою діяльністю в галузі науки і
техніки зайнято 126 тис. чол., у тому числі: 4132 докторів і понад 20 тис.
кандидатів наук. В авангарді науки України - 6 державних академій: Національна
академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних
наук, Академія правових наук, Академія педагогічних наук, Академія мистецтв.
Функції державного управління у галузі науки здійснює Міністерство освіти і
науки України.В Україні створено потужний науково-технічний потенціал,
спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки,
демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення
НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об'єктивні
умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики.
Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки,
науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв
у промисловому комплексі.Однак на сучасному етапі економічного розвитку
господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами
науково-технічних досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних
тенденцій є зниження ефективності нагромадженого науково-технічного потенціалу,
інноваційний застій.В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового
планування НТП на основі розробки системи відповідних програм. До тих, які
розробляються на національному рівні, належать державні науково-технічні
програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення
випуску технологічного устаткування на експорт, програма фундаментальних
досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. Серед регіональних
науково-технічних програм, які розробляються в областях України (понад 200
найменувань), переважають програми з виробництва товарів народного споживання,
охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і
на підприємствах ведеться розробка програм з питань, технічного переозброєння
виробництва, освоєння нових технологій[3, c. 35-38].Розміщення наукових
закладів, безперечно, впливає і на розміщення галузей господарства (в першу
чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і
розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що
сприяє розв'язанню нагальних економічних і соціальних проблем цих
регіонів.Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути
теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах. Мережа
галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до
виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в
центральних районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії.
Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих
об'єднань.Важливу роль у розміщенні об'єктів народного господарства відіграють
провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових
підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що
складають генеральні плани міст і районні плани.В академічному секторі науки
зосереджено понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки в Україні
за чисельністю зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі
заклади освіти І—II рівнів акредитації.Значного розвитку в Україні досягли
галузевий і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на
великих підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у великих містах
Донбасу, індустріального Придніпров'я, а також у Києві, Харкові, Одесі,
Львові.З метою удосконалення управління наукою в Україні створено шість
територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську,
Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого і
заводського секторів, проводять дослідження з урахуванням місцевої специфіки.В
цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається з
спеціалізацією галузей матеріального виробництва невиробничої сфери по
регіонах.Прискорення НТП характерне для такої системи виробництва, яка
базується на вивченні і використанні дії об'єктивних, економічних законів.
Високоефективний і раціональний НТП розвивається за умов:
1.
зацікавленості використання НТП у нарощуванні обсягів виробництва, розширенні
власності, впровадженні нових технологій;
2. пріоритету НТП в
поліпшенні умов праці, забезпеченні соціальної спрямованості економіки,
виробництва продукції широкого вжитку;
3.
конкуренції у використанні нових досягнень НТП, боротьби за лідерство на ринку;
4.
підтримки розвитку НТП державою і кредитними установами;
5.
тісних науково-технічних, виробничих і ринкових зв'язків наукових установ і
виробничих підприємств[В Україні НТП розвивався не на основі вищезгаданих умов,
а на основі ідеологічного протиборства з країнами Заходу. Внаслідок цього НТП і
його напрями визначали такі чинники:
·
суспільна власність на засоби виробництва;
·
спрямуванням розвитку науки і техніки на мілітаризацію, на розвиток
військово-промислового комплексу;
·
надання пріоритету розвитку НТП для виробництва засобів виробництва.
Внаслідок
цієї політики у сфері НТП стали відчутними такі її негативні прояви в економіці
України на початку 90-х років:
•
технічне і технологічне відставання від розвинутих країн світу;
•
висока матеріале- і енергомісткість виробництва;
•
відносна ізольованість у науково-технічному і технологічному обміні;
•
високий рівень затратності виробництва;
•
низький рівень інтенсифікації виробництва, продуктивності праці;
•
спад виробництва й економічна криза.
Однак
навіть за таких умов розвитку НТП в Україні створено потужний науково-технічний
потенціал, спроможний вирішувати Найактуальніші проблеми структурної перебудови
економіки, демілітаризації технологій, посилення соціальної їх спрямованості,
прискорення 'НТП, посилення інтенсифікації виробництва тощо. Таким чином,
йдеться не про створення науково-технічного потенціалу, а про реорганізацію
діяльності вже створеного на новій економічній основі.У 1991 р. Верховна Рада
України розглянула і прийняла Закон Про основи державної науково-технічної
політики в Україні. Трохи пізніше при Кабінеті Міністрів України створено
комітет з науково-технічного прогресу, орган, покликаний на основі даного закону
здійснювати державне регулювання НТП у незалежній Україні, реалізовувати
науково-технічну політику на практиці. Цим законом Передбачено регулювання всіх
фондів, програм, контрактів, проведення експертиз, створення умов для
інтеграції науки і освіти. На сучасному етапі в Україні є об'єктивні умови для
проведення в життя активної державної науково-технічної політики: функціонує
потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, технічний і
виробничий потенціал багатьох передових підприємств, зокрема наукомістких
виробництв у промисловому комплексі, який дозволяє внаслідок конверсії
виробляти і випускати конкурентоспроможну продукцію.Однак нинішній
господарський механізм не забезпечує необхідної сприйнятливості підприємств
щодо науково-технічних досягнень, особливо стосовно створення і великого
поширення принципово нової техніки, технології і матеріалів,
конкурентоспроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тенденцій у
сфері розвитку науки і техніки є також стагнація і навіть зниження віддачі
нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій. Відсутні
чітка стратегія управління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її
реалізації. На даному перехідному етапі найважливішим завданням є знаходження
оптимального співвідношення між централізацією і децентралізацією в управлінні
НТП, між державним регулюванням і самоорганізацією ринкової системи.Україна має
досить великий науковий потенціал. На її території працює 1453
науково-дослідні, проектно-конструкторські й проектно-наукові установи, з них
660 самостійних науково-дослідних інститутів, 300 конструкторських і 57
проектних та проектно-наукових організацій. Крім того, значну науково-дослідну
роботу виконують вищі навчальні заклади, яких в Україні налічується 150.
Експериментальна перевірка нових зразків техніки і технології здійснюється на
16 заводах, які не випускають продукції на сторону
Немає коментарів:
Дописати коментар