Технологічні вимоги до сучасного уроку

Технологічні вимоги до сучасного уроку

(нотатки з власного досвіду роботи)

Урок спрямований на високі кінцеві результа­ти, на підвищення рівня якості й ефективності навчання, на всебічний розвиток особистості.

Урок – це цілісна система психологічної колективної взаємодії учителя, учнів за допомогою засобів навчання на основі співробітництва в обмеженому просторі та часі.

Урок є  відносно самостійна ланка у системі відповідно обраної освітньої технології згідно поставлених виховних та розвиваючих  цілей та навчальної мети отримати якісні результати навчання, розвитку, виховання учнів.

На уроці учитель розвиває навчальну, пізнавальну дія­льність учнів і керує нею, здійснюючи мотивацію, стимулюван­ня, організацію, контроль, оцінювання діяльності, озброює учнів прийомами самостійної роботи, фор­мує навички самоконтролю та самоосвіти.

Урок будується на основі:

1.      програмних вимог;

2.      урахування можливостей учнів;

3.      урахування можливостей учителя, його твор­чого потенціалу.

Кожен урок має  таке дидактичне призначення:

1.      засвоєння нових знань;

2.      формування умінь і навичок, компетенцій;

3.      контроль і оцінювання знань та практичних навичок їх застосування та ін.

На уроці комплексно розв'язуються завдання:

1.      освіти, навчання, отримання досвіду та знань;

2.      виховання, мотивації наслідування норм поведінки;

3.      розвитку: фізичного, психологічного,  соціального, духовного.

Урок має раціональну структуру.

Зміст навчального матеріалу відповідає основ­ним принципам:

1.      науковість;

2.      зв'язок із життям;

3.      сис­темність;

4.      наступність;

та інші.

Застосовуються різноманітні форми проведен­ня уроку.

1.      Урок набуття нових знань;

2.      Урок вироблення умінь та навичок;

3.      Урок систематизації та узагальнення знань;

4.      Урок корекції знань;

5.      Урок контролю знань;

6.      Комбінований урок;

Часто використовуються нестандартні та інтерактивні форми про­ведення уроку.

1.      Урок-гра;

2.      Урок-проект;

3.      Урок-турніри;

4.      Урок-конференція;

5.      Урок-змагання;

6.      Урок-чемпіонати;

7.      Урок-екскурсія(подорож);

8.      Урок-семінар;

9.      Урок-лекція;

10.  Урок-аукціон;

11.  Урок-вікторина;

12.  Урок-акваріум;

13.  Уроки однієї проблеми;

та інші.

На уроці здійснюються диференціація й індиві­дуалізація навчання у розвитку здібностей, який проходить по-різному, проте найоптимальніше використовувати систему способів організації передачі досвіду, знань, умінь, навичок діяльності. Педагоги накопичили великий досвід навчання і систематизували їх за такими видами:

1.   звикання;

2.   первинне запам’ятовування;

3.   спостереження;

4.   імітація;

5.   гра;

6.   умовні дії;

7.   пізнання.

На уроці забезпечуються міжпредметні та внутрішньо предметні зв'язки.

Для проведення уроку створюються  необхідні умови:

1.      матеріальні;

2.      морально-психологічні;

3.      гігієнічні;

4.      естетичні.

Урок проводиться за планом — творчим ро­бочим документом учителя.

Проводячи урок за планом, учитель готовий переструктурувати його в разі потреби.

Висока результативність уроку. Результатом навченості учня є:

1.   уміння учня відрізняти правильне від неправильного;

2.   обґрунтування учнем правильного виконання дій;

3.   виправлення учнем своїх помилок у роботі та інших недоліків.

Специфіка технологічного навчання  визначається метою, свідомою цілеспрямованою діяльністю досягти певних критеріїв творчого продукту.

В залежності від досягнутого:

1.                  істини, хибності, нехибності і неістинності, традиційності, формальності, системності, новаторства;

2.                  краси, потворності, оригінальності, унікальності, звеличеності, ідейності, науковості, реальності, хаотичності;

3.                  добра, зла, самобутності, догматичності; -

 учитель самоаналізує проведення і результати уроку.

ТИПИ УРОКІВ. СХЕМИ АНАЛІЗУ УРОКІВ РІЗНИХ ТИПІВ

(декілька варіантів за предметами і типами)

Орієнтовна схема повного аналізу уроку

І. Тип і структура уроку:

1.      Тип, структура уроку, його місце серед уроків і теми.

2.      Мета уроку, дидактичні завдання окремих етапів.

3.      Витрата часу.

II. Зміст та методика повторення вивченого:

1.      Повнота та глибина перевірки знань, моніторинг учнівського досвіду.

2.      Методика повторення, диференціація завдань.

3.      Кількість задіяних перевіркою учнів.

4.      Об'єктивність та аргументація оцінювання.

III.      Вивчення нового матеріалу:

1. Вимоги програми.

2. Науковість, зв'язок із життям, система­тичність, доступність, співвідношення у матеріалі головного та другорядного.

3. Відповідність матеріалу цілям та завданням уроку.

IV.      Методи навчання:

1.      Оснащеність уроку наочними посібниками, дидактичними матеріалами.

2.      Обгрунтованість застосованих методів.

3.      Активізація пізнавальної діяльності.

4.      Використання методів проблемного навчання.

5.      Поєднання   фронтальної,   індивідуальної   та групової форм роботи.

6.      Самостійна практична робота учнів.

7.      Методика контролю та обліку знань.

V.        Засвоєння нового:

1.      Добір матеріалу для формування умінь та на­вичок.

2.      Самостійна робота під час закріплення.

3.      Зворотній зв'язок. Оцінювання відповідей.

VI.      Завдання додому:

1.      Обсяг, характер і доступність матеріалу.

2.      Наявність та характер інструктажу.

3.      Наявність диференційованих завдань.

4.      Місце домашнього завдання на уроці.

VII.     Характер діяльності вчителя:

1.      Рівень педагогічних вимог до роботи учнів, розвитку їхніх мови, мислення.

2.      Мова вчителя та загальний стиль його пове­дінки.

3.      Організаторська, управлінська діяльність вчи­теля.

4.      Робота з різними групами учнів.

5.      Діяльність вчителя як консультанта та коорди­натора навчання.

VIII. Характер діяльності учнів:

1.      Самостійна робота. Робота в групах.

2.      Диференціація та індивідуалізація.

3.      Активність мислення.

4.      Розвиток психічної сфери учнів.

IX. Результати уроку:

1.      Підбиття підсумків.

2.      Виконання плану.

3.      Рівень досягнення учнями поставленої мети.

4.      Рівень якості знань, умінь, навичок учнів, виявлених  на уроці.

Орієнтовна схема комплексного аналізу уроку

Планування навчально-виховних цілей на ос­нові програм та їхньої конкретизації за результатами консиліуму учителів:

1.      освітні завдання уроку;

2.      виховні завдання;

3.      завдання розвитку інтелекту, волі, емоцій, ін­тересів;

4.      взаємозв'язок дидактичних, виховних цілей;

5.      розвитку на різних етапах навчання.

Оцінювання оптимізації змісту.

1.      Виділення основ­ного, суттєвого, логічних зв’язків між поняттями.

2.      Виділення опорного об'єкта для міцного засвоєння.

Повноцінність змісту уроку на різних етапах:

1.      мотиваційний;

2.      актуалізаційний;

3.      осмислюючий (від загального до часткового або від часткового до загального);

4.      операційно-пізнавальний;

5.      корегуючий(систематизація та узагальнення);

6.      рефлексивно-оцінювальний.

Вибір та застосування різних джерел повідом­лення учнями нових знань.

Оптимальне поєднання різних методів навчання під час уроку:

1.      Метод проектів;

2.      Метод мозкового штурму;

3.      Метод аналізу;

4.      Метод синтезу;

5.      Метод абстрагування;

6.      Метод порівнювання;

7.      Метод ідеалізування;

8.      Метод структурування та систематизування;

9.      Метод відбору та класифікації;

10.  Метод прогнозування та проектування;

11.  Метод дослідів явища, події, процесу, стану;

12.  Метод експериментування;

13.  Метод моделювання;

14.  Метод програмування;

15.  Метод аналогії між явищами, подіями, процесами, актами;

16.  Метод детермінізму;

17.  Метод обґрунтовування твердження від супротивного, 

18.  Метод індукції;

19.  Метод дедукції;

20.  Метод інверсії;

21.  Метод емпатії;

22.  Метод масивів;

23.  Метод узагальнення;

24.  Метод пошуку виграшних стратегій поведінки за певною ціллю;

25.  та інші.

Оптимальне поєднання різних етапів навчання під час уроку:

1.      Обгрунтованість вибору мотивації навчання.

2.      Використання різних прийомів роботи.

3.      Виховання інтересу до навчання.

4.      Культура праці вчителя та учнів.

5.      Контроль за засвоєнням та корекція знань, умінь, навичок (форми контролю, відповідність оцінювання знань).

6.      Характер домашнього завдання,  його диференційованість.

7.      Оцінювання самоаналізу та самоконтролю навчальної діяльності.

Орієнтовні схеми аналізу уроків відповідно до поставленої мети:

І. Мета: планування навчально-виховних завдань уроку та оцінювання їхньої оптимальності

1.        Повнота, комплексність, різноманітність завдань уроку.

2.        Облік особливостей учнів класу під час планування задач.

3.        Навчальні, виховні, розвиваючі завдання.

4.        Наявність диференційованих завдань.

Правильність виділення серед системи завдань основних, найбільш суттєвих за цих умов.

II-а. Мета оцінювання оптимальності змісту уроку:

1.  Відповідність змісту уроку вимогам програм.

2.  Вибір найбільш раціональної логіки розкриття матеріалу.

3.  Науковість, систематичність, доступність ви­кладу матеріалу, повнота розкриття теми.

4.  Виховна спрямованість уроку.

5.  Трудова, політехнічна спрямованість уроку.

ІІ-б. Мета оцінювання змісту матеріалу з точки зору його розвиваючого впливу (розвиток пізнавальних інтересів, емоцій, раціональних прийомів мислення, загальнонавчальних навичок та вмінь, волі, наполегливості).

1.                  Здійснення міжпредметних зв'язків.

2.                  Уміння вчителя виділяти у змісті матеріалу ос­новні ідеї та думки, концентрувати увагу на провід­них принципах, фактах, законах.

Помилки під час підбору змісту уроку.

III. Мета оцінювання оптимальності вибору дій, прийомів та засобів навчання.

1.                  Відповідність методів загальній спрямованість навчання, дидактичній меті, змісту матеріалу, учнів, специфіці предмета.

2.                  Методи вивчення нового матеріалу.

3.                  Методи формування вмінь та навичок.

4.                  Методи стимулювання та мотивації.

5.                  Методи контролю та самоконтролю.

6.                  Оптимальність поєднання різних методів ґрунтованість методів.

Використання наочних посібників, дидактичних матеріалів, технічних засобів.

1.                  Методика організації самостійних робіт.

2.                  Використання переваг кабінетної системи.

IV.      Мета перевірки, оцінювання знань, умінь та навичок

1.      Місце контролю в системі уроку.

2.      Методи контролю, доцільність їхнього застосування.

3.      Методика перевірки домашніх завдань.

V. Розвиток в учнів навичок самоаналізу та контролю

 (взаємна перевірка, рецензування, запитання тим, хто відповідає).

1.   Кількість опитаних учнів.

2.   Які нові уявлення були сформовані, наскільки вони правильні, повні;

3.   Управління сприйняттям з боку вчителя.

VI. Формування понять на уроці:

      Різні види подачі нових знань:

1.                  спосіб придумування;

2.                  спосіб виокремлення протилежних властивостей;

3.                  спосіб пошуку протиріч;

4.                  спосіб пошуку аналогій(узагальнення ознак);

5.                  спосіб асоціювання понять(пошук зв’язків);

6.                  спосіб зміни  альтернативи;

7.                  спосіб генерування ідей;

8.                  спосіб комбінування композиції;

9.                  спосіб постановки запитань;

10.              спосіб мозкового штурму;

11.              спосіб образної картини;

12.              спосіб гіперболізації;

13.              спосіб агглюцінації.

та інші.

1.    Різні види перевірки набутих знань;

2.    Різні види інструктажу;

3.    Різні види мотивації досягнення мети;

4.    Різні види актуалізації опорних знань;

5.    Різні види постановки навчальної проблеми перед учасниками навчального процесу;

6.    Різні види подачі домашнього та творчого завдання;

7.    Різні види моніторингу, корекції знань учасників навчального процесу;

8.    Різні види подачі та оцінювання результатів навчання;

Опорні знання учнів:

1.    якими знаннями на даний час оперують всі учні класу;

2.    виділіть у структурі знань наукові факти, по­няття, закони, теорії;

3.    як учитель формував нові поняття, теоретичні узагальнення, висновки (використовував аналіз, синтез, порівняння);

4.    який рівень сформованих понять;

5.    чи були наявними всі етапи формування понять.

Організація запам 'ятовування:

1.    встановлення зв'язку нового з раніше вивченим;

2.    концентрація уваги на основному;

3.    організація повторення основних правил, законів, виведених на уроці, організація закріплення знань, умінь, навичок.

Орієнтовна схема самоаналізу уроку

1. Чи відповідає мій урок програмі?

2. Чи правильно мною були визначені і розв'язані на уроці навчальні, виховні і розвиваючі завдання?

3. Чи оптимально було визначено зміст уроку, чи відповідає він завданням?

4. Що було основним, найсуттєвішим на уроці? Чи зумів я акцентувати увагу учнів на його вивченні?

5. Чи вдало визначена структура уроку? Чи була ор­ганізована на уроці робота із формування основних умінь, навичок, інтересів учнів?

6. Як здійснювались внут-рішньопредметний і міжпредметний зв'язки?

7. Які методи і засоби навчання були використані на уроці? Чи були вдалими вибір і поєднання?

8. Які форми навчання (масові, групові, індивідуальні) домінували на уроці? Чи були вдалими їх вибір і поєднання?

9. Чи об'єктивно і відповідно до норм оцінювалися мною знання учнів?

Чи правильно здійснювався на уроці інструктаж, визначалися обсяг і складність домашнього завдання? Чи було воно диференційованим?

10. Що було зайвим у моїй діяльності і в діях учнів?

Методичні рекомендації вчителю щодо самоаналізу уроку

В основних напрямках реформи загальноосвіт­ньої та професійної шкіл зазначається, що людина повинна виховуватись у нас не просто носієм певної суми знань, а насамперед, як громадянин суспільст­ва, з притаманними йому переконаннями, мораллю, інтересами, високою культурою праці і поведінки.

У школі урок надійно посів місце основної орга­нізаційної форми навчання, де реалізуються його глобальні мета, цілі й завдання – всебічного розви­тку особистості, формування її інтелектуальних мо­жливостей, здійснення виховання.

Урок можна вважати ефективним, якщо на ньо­му забезпечується оптимальний зв'язок усього ком­плексу навчально-виховних цілей, якщо увага і мис­лення учнів концентруються на основних, провідних ідеях і поняттях теми, що вивчається, пробуджують­ся і розвиваються навчальні процеси, формуються потреби учнів у знаннях.

Усі ці вимоги до сучасного уроку мотивовані науко­вою сучасною педагогікою. Але всі вони здійснені без творчого ставлення вчителя до організації навчання, без його майстерності. Майстерність учителя багато в чому залежить від уміння аналізувати свої та чужі помилки.

Аналізувати урок потрібно під кутом зору певної педагогічної концепції.

З точки зору оптимізації навчально-виховного процесу можна здійснювати самоаналіз за схемою:

Які види змісту освіти передбачені навчальним планом уроку.

Чи відповідали методи і прийоми навчання видам змісту і навчальному матеріалу.

Рівні досягнутого засвоєння знань.

Який рівень якості знань досягнуто.

Ступінь усвідомлення знань учнями.

Доцільність використання наочності і технічних засобів навчання.

Чи був на уроці необхідний емоційний клімат.

Чи була на уроці внутрішня логічна єдність.

Як реалізована виховна мета уроку.
Примітка: зміст освіти складається з:

1.   наукових знань (факти, закони, теорії);

2.   прикладних знань;

3.   оцінювальних і методичних знань;

4.   логічних, історичних, філософських знань.

Рівні засвоєння знань:

1.    Рівень    усвідомленого    сприймання    і запам'ятовування. Він проявляється у відтворенні засвоєного.

2. Рівень застосування знань і вмінь за засвоєним зразком, тобто у знайомій ситуації.

3. Рівень застосування знань і вмінь у новій си­туації. Тобто їх творче застосування.

4. Необхідно прагнути того, щоб учні досягли засвоєння основних знань і вмінь на третьому, тобто творчому рівні.

Учителям слід пам'ятати, що методи навчання не можуть бути поганими чи хорошими, сучасними чи застарілими, вони можуть лише відповідати тим ці­лям, для досягнення яких вони застосовувалися.

Психологічний аналіз уроку

1.      Загальна психологічна спрямованість уроку:

·         мотивація діяльності вчителя й учнів на уроці (за обов'язком, за інтересом, за традицією спільної діяльності...);

·         інтерес учителя й учня до уроку (до змісту, ме­тодів і форм).

2.      Реалізація ідей розвиваючого навчання:

·         як здійснювалась робота щодо формування ак­тивності, самостійності й творчості;

·         які засоби використовував учитель для постій­ного переходу від навчання до самонавчання.

3.      Організація пізнавальної діяльності на уроці:

·         чи були установки на сприймання, запам'ятовування і роздуми (що сприйняти, що завчити, що обговорити);

·         як учитель домагався цілісного й свідомого, осмисленого сприйняття навчального матеріалу (поставив мету, спрямував усвідомленість в одне русло, застосував цілісний підхід, наочність, образ­ність тощо);

·         як організував увагу (як спрямовував, як пере­ключав, шо робив під час відволікання, як домагав­ся стійкості);

·         як розвивав пам'ять дітей (які види діяльності організовував, як націлював на запам'ятовування, збереження і відтворення, як добирав інформацію для запам'ятовування, скільки і як повторював, як перевіряв;

·         як розвивав мислення учнів, використовуючи порівняння, зіставлення, аналіз, синтез, класифіка­цію, систематизацію, генералізацію;

·         як працював із поняттями, аргументами;

·         як розвивав творчу уяву.

4.      Формування вмінь і навичок дітей:

·         як формував загальнонавчальні вміння й на­вички;

·         як вироблялися спеціальні вміння й навички;

·         які практикував види вправ і як вони сприяли тренуванню умінь і навичок;

·         яку роль відіграють вказівки, інструкції, алго­ритми, зразки під час формування вмінь і навичок;

·         чи раціонально використав час для формуван­ня вмінь і навичок.

5.      Розвиток емоційно-вольової сфери учнів:

·         які емоції дітей переважають на уроці;

·         які засоби корекції емоцій використав учитель на уроці;

·         чи враховує педагог на уроці індивідуальні
особливості й стан дитини;

·         що робить для активізації вольової сфери у дітей;

·         чи помічає учнів з агресивним і депресивним станом.

6.      Психологічна саморегуляція вчителя на уроці:

·         яке творче самопочуття вчителя на уроці;

·         який контакт з учнями;

·         як реагує вчитель на аналіз уроку.

7.      Прийоми учителя, які викликали в учнів інтелектуальні почуття:

·         здивування;  

·         навіювання; 

·         уяву;  

·         осягнення;

·         сумнів;          

·         марення;       

·         мрію; 

·         розуміння;

·         переконання;           

·         наслідування;          

·         фантазії;        

·         уявлення;

·         задоволення;

·         переживання;

·         тривогу;

·         сором;

·         відвагу;

·         зневагу;        

·         інтуїція;        

·         піднесення;

·         натхнення;   

·         сприйняття;  

·         ідеї, асоціації;           

·         осмислення;

та інше.

Соціологічний аналіз уроку

1.      Які форми співпраці вчитель використовує на уроці.

2.      Які стосунки між педагогом і учнями на уроці (доброзичливі, натягнуті, напружені, врівноважені, шту­чні, стримані, непевні, агресивні, депресивні тощо);

3.      Як виконують учні доручення або вказівки вчите­ля (нервово, спокійно, щиро, насильно, байдуже, ввіч­ливо-коректно);

4.      Як спілкуються діти між собою на уроці. Чи до­помагають один одному. Чи захищають один одного.

5.      Хто з дітей займається випереджувальним навчанням. Що вивчив наперед. Яку мету під час цього прагне досягти.

6.      Що особливо сподобалось учням на уроці.

7.      Яку б вони поставили йому оцінку, якби оцінювали за 10-бальною системою.

8.      Чи дістали діти задоволення від уроку.

9.      А від чого вони із задоволенням відмовилися б.

10.  Який педагогічний такт учителя.

11.  Чи завжди педагог на уроці ввічливий, тактовний, доброзичли­вий.

12.  Якщо не завжди, то чому.

13.  Як інакше хотіли б учні побудувати урок і сто­сунки з учителем.

14.  Які скарги має вчитель на учнів. Що хотів би змінити у стосунках із дітьми.

Література

1.   Айзенк Г. Ю. Проверьте свои способности.- Москва, 1996.

2.   Барташников О., Барташникова І. Інтелектуальна ігротека.-

Львів, 1996.

3.   Беденко М. Б. Ну очень…задачник.- Киев, 1995.

4.   Бизам Д., Герцег Я. Многоцветная логика.- Москва, 1978.

5.   Богданович М. Математичні джерельця.- Київ, 1988.

6.   Винокурова Н. Серия «Магия интеллекта» : сборник текстов и упражнений для развития ваших творческих способностей . – Москва, 1995.

7.   Гарднер М. Математические головоломки и развлечения.- Москва, 1971.

8.   Гільбух Ю. З., Георгіївська В. А. Розвивайте  розум  дітей.-Київ, 1993.

9.   Друзь Б. Математична мозаїка. – Київ, 1993.

10.                    Друзь Б. Г. Творчі вправи з математики  для початкових  класів. – Київ, 1988.

11.                     Інтелектуальний тренінг школярів: Методичні матеріали. – Луцьк, 1995.

12.                    Журнали «Початкова школа» , газета «Початкова освіта».