Футурологічні роздуми про фундамент освіти

Футурологічні роздуми

Думаючи про майбутнє України, педагоги, як правило, асоціюють його з повноцінним дорослим життям сучасних дітей, учнів. Отже, мислячи футурологічно, ми, як правило, акцентуємо увагу на необхідності поліпшення матеріальних і духовних умов культурно-освітнього життя наших дітей. І наразі будь-яка сучасна держава, яка думає про своє майбутнє, приділяє особливу увагу дітям та педагогічній діяльності сучасного вчителя. І це зрозуміло. Адже, духовний і фізичний стан сучасних дітей,  якраз глибоко закладається в фундамент майбутнього України. Педагогічна діяльність суспільства у своєму сенсі завжди містить футурологічні аспекти.

На основі  сучасного освітнього фундаменту(дошкільна і середня освіта) в подальшому вибудовує свідому стратегію діяльності кожної дитини в майбутньому. Важко уявити, щоб сучасна людина, зокрема соціологи, учителі та лікарі, які не можуть забезпечити своєю наполегливою працею достойні матеріальні і духовні умови життя, була максимально і постійно ефективна в своїй діяльності. Досить гостро стоїть в Україні глибинно-психологічна проблема морального почування сучасного педагога і лікаря в суспільстві. Постійна зосередженість наших педагогів та лікарів на власних матеріальних нестатках, негативно впливає на навчально-інформаційне середовище в навчальних та медичних закладах. І, власне, отут заритий важкий камінь, який невидимим тягарем лежить на майбутньому української держави. І разом з тим, з кожним наступним днем українські педагоги  і лікарі  відчувають свій духовний борг перед майбутнім суспільним чудом, розквітом української держави. Освітяни і лікарі, безумовно, люди високого духовного поклику, без популярної в свідомості громадян бізнесової прагматики, щоденно в постійній роботі з дітьми.  Проте їх поступове зубожіння в роки становлення незалежної України, настільки негативно впливає на духовний та інтелектуальний розвиток дитини, майбутнього України, що годі і сподіватися на чудеса. І ця тенденція стала масовим явищем духовного та інтелектуального зубожіння суспільства за роки становлення незалежної держави. Безумовно,  я акцентую зараз саме ті явища,  які спричинили значне гальмування  в інтелектуальному розвитку і формуванні підростаючого покоління України.

Але будемо відвертими перед самими собою,  вчитель — як освітянин, тобто людина що несе світло і добро в душі дітей, нагально вимагає матеріальної і психологічної підтримки в усіх відношеннях суспільного життя. Мова йде не тільки про повноцінне відновлення психічних сил учителя та про ґрунтовну підготовку до здійснення навчального і виховного процесу на сучасному гуманному рівні, а про духовне ядро людяності у незалежній державі. Якщо держава не ставить собі за мету мати у себе найкращих вчителів у світі, значить вона, ігнорує своє майбутнє. Це дуже важливо: не будемо мати духовного за своїми переконаннями, за методами роботи вчителя-професіонала – не будемо мати незалежної держави, української нації. В освіті дитини, як ніде, треба ставити максимально високі стратегічні державні цілі. Якісні завдання в освітній діяльності вчителя можна вирішувати тільки з відповідно високим матеріально-методичним станом вищих педагогічних та освітніх установ, з авторитетним соціальним станом вчителя в суспільстві. Проте зараз чисельно малі конкурси абітурієнтів у педагогічні вузи. Престиж професії учителя — низький, це свідчить про те, що інвестиції в майбутнє України відсутні. Держава живе  сьогоднішнім днем. Зрозуміло, що інвестиції в освіту дадуть прибуток державі тільки через десятки років. І ви теж міркуєте, що для сучасного підвищення добробуту громадян, освіта дітей — це не є нагальним питанням? А чому тоді у часи Великої Вітчизняної війни радянські школи працювали? Невже Радянська держава дбала про своє майбутнє краще, ніж незалежна Україна?  Парадокс!!! Зрозуміло, що суспільна трансформація державної системи в Україні позначилася негативно не тільки на людині, але  на фундаментальній освіті підростаючого покоління.

Систематична робота багатьох освітян свідчить про нагальність великих державних інвестицій в освіту, про систему якісних завдань задля майбутнього. Потреба в постійному фаховому і технологічному  удосконаленні вчителів вказує на те, що треба передбачити виділення, спеціально окремим рядком, коштів на постійну освіту вчителя, забезпеченню його сучасної методичної і педагогічної періодики. Як може вчитель вдосконалюватися, якщо він за місяць не прочитає жодної фахової книги. Коштів не вистачає на відновлення фізичних сил. Адже, такий вчитель в своїй роботі не здатен врахувати нових вимог, які ставить перед ним сучасність. Не забуваймо, що вчитель, як фахівець, повинен бути ще й експертом знань, умінь та навичок, які набуваються  в освітній діяльності його учнями. Отак, прикро, в силу об’єктивних змін в сучасній українській освіті рядовий вчитель часто пасе задніх. Впадає в око й те, що сучасні діти більш технологічно освічені, (зокрема, важлива для нашого сучасника комп’ютерна грамотність), аніж вчителі. Виникає запитання, хто винен у цьому? Невже, в цьому винна держава,  система освіти, вчителі і діти?

Ще декілька аргументованих освітніх проблем сучасного вчителя. Прискорення технологічного розвитку в європейській освіті, коли зміна ідей, знань, технологій відбувається швидше, ніж зміна одного людського покоління, означає, що не тільки в школі, а навіть в найкращому університеті не можна навчитись на все життя. Ця обставина обумовлює нові функції навчального процесу, а значить – і вчителя. Окрім забезпечення засвоєння учнем певної суми знань, вчитель має навчити учня вчитися, прищепити навички самостійно отримувати і постійно аналізувати нову інформацію, знання і використовувати їх в практичному житті. Час вказує на те, що сучасна доросла людина постійно психологічно трансформується, досить часто змінює свій фах, напрям діяльності, постійно адаптується до нових технологічних процесів в своїй діяльності. Тобто українська освіта має  формувати в людині інноваційний тип свідомості, інтелектуальної культури і в майбутньому – стратегічної та оптимальної діяльності. Освіта повинна сформувати інноваційний або креативний тип громадянина України. Лише йдучи цим оптимальним шляхом в середній освіті ми можемо досягти інноваційного характеру росту Української держави, української нації. Тільки  від здатності виважено творити якісні зміни на краще і органічно сприймати швидку змінність залежатиме і майбутнє України, і доля кожного українця.

Зрозуміло, що все це можна досягти лише за готовності вчителя запроваджувати інноваційний тип навчання і самому бути носієм зазначених рис.

І ось тут . В умовах глобалізації суттєво розширюються і ускладнюються контакти, інформаційні та інші впливи на людину. Для того, щоб самостійно і розумно діяти, сучасна  людина має знати декілька іноземних та штучних мов. Самоосвіта — здобуття нових знань і опанування новими технологіями стає домінуючим фактом в житті кожного фахівця. Освіта має містити в своїй самоорганізації такі важелі, які швидко і якісно сприймають  розвиток суспільства. Звідси постає завдання формування вільної особистості учителя, яка самоудосконалюється. Настав час постійних змін у суспільстві, цей час призвів до постійних змін духовних авторитетів не тільки у державі, а й в шкільній педагогіці, Авторитарна педагогіка видозмінилася  на педагогіку толерантності. Методи та інструментарій натаскування замінюються інтерактивними та креативними підходами навчання. Без цього ми не будемо мати ні стабільно демократичної держави, ні ефективної української економіки, розвиток якої також зможе забезпечити лише  відповідальна і самодостатня особистість. Завдання полягає в тому, щоб найбільше наблизити навчально-виховну дію до кожної конкретної дитини, до її природних здібностей, забезпечити розвиток її сутнісної зміни в оточуючому динамічному середовищі, яке, як ріка, постійно рухається.  . Щоб кожен врешті-решт став енергійним, активним, виразив саме себе, свої потенціальні можливості, і цим приніс користь людям. Якщо український вчитель дбає про власне майбутнє, тоді і майбутня людина буде щасливою і динамічно та несуперечливо буде розвиватися суспільство. В народі ходить така притча. Я її почув від рідного діда Савки.

Послухайте,  як колись мій дідусь Савка ловив мене на «гавах». Він, сільській професор філософії, стоячи переді мною, неначе перед академічною аудиторією, взяв в руки п’ятилітрову  скляну банку та заповнив її камнями щебня, кожний з яких не менше трьох  сантиметрів в діаметрі. Як наповнилась банка, дідусь прямо запитав мене: «Чи повна банка? Я затримався з відповіддю. Дід мене просто дезорієнтував тривіальним запитанням.
−  Так, повна.
 Тоді старий відкрив банку горошку, що стояла неподалік на столі та висипав його в велику банку, і  легенько-легенько   потряс її.  Природньо, горошок заняв вільне місце між камнями. Дід притомився і, здавалось, припинив роботу. Я  вже подумав, що старий вижив з розуму, і просто нехтує моїми зоряними годинами життя.

− Все зав’язуйте діду гратися зі мною. В мене немає вже часу.

− А у мене вже і сили немає, внучок. Але не поспішай, Сергій. Бачиш, банка вже повна.

− Таки повна.

− Ти певен?

− Так, певен.

 − Добре. Дивись далі.
 Тоді він взяв коробку, заповнену піском, і насипав його в банку.
Звичайно, пісок зайняв існуючі порожнини в банці і все заповнив.
  Іще раз старий професор запитав мене чи повна банка? Я сказав:

— Так, це вже точно,   повна.
 Тоді з-під столу він витягнув дві баночки «Хайнекен», мого любимого пива і повільно вилив їх в банку  до останньої краплі, розмочуючи пісок.
 Я  просто відкрив рота.

− Без фокусів, бачиш, пиво помістилося в банку. − І тут дід Савка пояснив мені:
− Я хочу, щоб ти, Сергій, зрозумів, що банка – це твій внутрішній простір твого життя. Камні −  це важливі речі життя: сім’я, здоров’я, друзі, діти – все те, що необхідно, щоб ти відчував його повноту навіть у тому випадку, коли ти загубиш всі свої гроші... Горошок -  це речі, які особисто для тебе є важливими, кар’єра, робота, квартира, авто. Пісок – це всі інші дрібниці.  Зрозумій, якщо спочатку заповнити банку піском, тоді не залишиться місця для камнів та горошку. І так у твоєму житті, якщо тратити весь час та енергію на дрібниці, не лишається часу на важливі речі. Займася тим, що тобі приносе щастя: грайся з дітьми у школі, приділяй увагу дружині,  спілкуйся з товарищами, не кидай в скрутну хвилину друзів. Завжди буде ще час і буде вільний простір у твоїй душі, щоб займатися ремонтом, прибиранням, своїм садком. Однак спочатку займайся «камнями»,   в житті, визнач свої пріоритети, інше все дрібниці.

− А навіщо діду ви вилили моє пиво в банку. Краще б налили туди води.
Старий зареготав:

− Чудово, що ти помітив це. Я це зробив, щоб довести тобі, що, яке б у тебе не було життя, завжди знайдеться місце для пари баночок пива.

Безумовно, цього не можна зробити, якщо вчитель не буде здатен сам усвідомлювати свій внутрішній простір, а разом з ним інноваційний характер нашої епохи і в інноваційному ключі здійснювати освітню діяльність. Знову ж таки без готовності вчителя до здійснення внутрішньої особистісно-орієнтованої педагогіки йому не досягти зазначених вище цілей, то вже буде неможливо, адже порожнє місце займуть дрібниці, через які Україна втратить своє майбутнє.

І останні аргументи на користь особистості сучасного вчителя. Не тільки в суспільстві в цілому, а й в освітню діяльність зокрема, стрімко входять нові інформаційні технології, зокрема, комп’ютер. Серед іншого комп’ютер можна розглядати як засіб індивідуалізації та інтенсифікації навчання, самоосвіти, інструмент, що сприяє самовдосконаленню. Цей фактор  суттєво модернізує традиційну класно-урочну схему навчального процесу. І тут важливо не тільки підготувати вчителя до ефективного використання комп’ютера, а й в певній мірі до нової ролі — джерела не стільки інформації, стільки знань про потенціальні можливості живого діалогу між носіями інформації. Вчитель перестає бути єдиним технологічним експертом, а то й основним, носієм інформації, знань для учня, на чому часто вибудовувався його авторитет і до чого звично зводилась його роль. Він все більше стає ніби поряд з учнем і супроводжує актуальні навчальні потреби дітей, направляти їхній розвиток і пізнавальну діяльність в гуманному напрямку. Це важче, це складніше, але це об’єктивно обумовлена роль сучасного вчителя.

І тут, безумовно, потрібно як можна скоріше завершити комп’ютеризацію середніх шкіл і серйозно посилити комп’ютерну оснащеність педагогів у навчальних закладах, розширити виробництво електронних посібників та реалізувати інші назрілі завдання.

На умови життя майбутньої людини у все більше впливатиме глобалізований світ, це вимагає здійснення в українській освіті, а потім і в цілому в Україні полімовної культури. Це означає, що  кожний молодий українець має володіти багатьма мовами різними за походженням. Українською як єдиною державною – обов’язково, однією із розповсюджених західних  (досвід показує, що частіше обирають англійську) і, безумовно, використовувати умови для вивчення штучних, технологічних мов та кодів. Мовні суперечки в національній освіті набрали обрисів проблемних. Мовна культура людини, як інструмент мислення людини, між іншим і не тільки мислення, є важливим фактором формування суспільної значимості особистості.  Усі мовні проблеми в освіті треба вирішувати не по правилу «або – або», а за принципом «і – і».

Для цього педагогічна освіта України повинна готувати вчителя поліглота, який володіє багатьма мовами. І не тільки для професійного викладання тою чи іншою мовою, а й для здатності активно переймати все краще, що є в зарубіжному освітньому досвіді, таким чином сприяючи інтеграції України в Європу і світ.

І головне за значенням. Вчитель України повинен бути патріотом. Можливо, як ніколи раніше. Багато країн світу переманюють до себе наш здобуток — інтелект нації. Чому наша незалежна держава не забезпечує умови існування для вирощених на Україні талантів. Невже факт незалежності дозволяє так легко тринькати своє майбутнє. Треба добре усвідомити те, що не тільки гроші, не тільки ландшафти, не тільки матеріальна культура, а саме інтелект — є найціннішім скарбом кожного народу світу.    Коли ми говоримо про кращі умови навчання обдарованих дітей за кордоном, то іноді складається така уява, що  глобалізація – це лише братерство, зближення народів, народів, держав, формування все більш єдиного інформаційного простору і т.д. Наш інтелект має приносити користь нашим дітям, нам самим.  Сучасна глобалізація має негативні сторони для держав, що тільки почали свій розвиток. Серед іншого вона спричиняє відтік національного інтелекту в інші країни. Це, очевидно, веде до загострення у стосунках, як ніколи раніше інтелектуальної конкуренції, набуття нею планетарного характеру і розповсюдження на всі сфери суспільного життя і діяльності. І успіх в цій конкуренції в значній мірі буде залежати від духу згуртування народу навколо держави – нації, від рівня усвідомлення усіма громадянами власного національного інтересу, від здатності відстояти його в конкуренції із іншими державами. Тому формування патріотизму, єдності країни має не тільки суто гуманітарне значення, а й є передумовою майбутнього життя кожного громадянина України. І тільки інтелект  нашого народу в оптимальній мірі спроможний відстоювати свої національні інтереси в усіх сферах глобалізації світу. Саме інтелект нації зуміє їх захистити і відстояти в конкуренції з іншими державами, зможе забезпечити найкраще, найгідніше життя своїх громадян. Отже патріотизм - це не тільки гуманітарний вибір, а й вибір економічний, футурологічний.

  Дозвольте закінчити свої педагогічні роздуми, ще однієї притчею від мого діда.

Дід мені говорив:

— Якщо ти хочеш залишити про себе пам’ять на 50 років, то побудуй дім. Якщо ти хочеш, залишити про себе пам’ять на 100 років посадити сад. А якщо ти хочеш залишити пам’ять назавжди, виховай свою дитину.